Сьогодні, 18 лютого, в Україні вшановують пам’ять загиблих у боях за Дебальцеве.

Сьогодні Україна вшановує воїнів, які у лютому 2015 року тримали оборону Дебальцевого. Тоді українські захисники витримали важкі бої, нерівні сили й складні випробування, проявивши мужність, стійкість і вірність Україні.

Дебальцеве стало символом сили українського війська, відданості державі та готовності стояти за свою землю до кінця. Події тих днів особливо відгукуються нині, коли боротьба за незалежність України триває.18 лютого – День пам’яті загиблих під Дебальцевим

Сьогодні, 18 лютого, в Україні вшановують пам’ять загиблих у боях за Дебальцеве.

Дебальцевський плацдарм увійшов в історію України як символ самовідданості, мужності та героїзму.

Під час запеклих боїв, що тривали в період із 24 січня по 18 лютого 2015 року Україна втратила 268 своїх захисників.

Подвиг українських воїнів - хто боровся і захищав кожен метр української землі, назавжди залишиться, взірцем патріотизму та бездоганного виконання військового обов’язку.

Вічна пам’ять загиблим Героям!

…Бої за Дебальцеве стали однією з найкривавіших битв в перші роки війни в Україні.

Російські сепаратисти намагалися оточити підрозділи ЗСУ (близько 4 тисяч військових) у «дебальцівському виступі», однак українські сили здійснили організований, хоч і вкрай важкий відхід. Попри значні втрати, вдалося зберегти особовий склад і вивести більшість бійців.

Вічна пам’ять і шана кожному, хто тоді став щитом для України — їхня мужність назавжди залишиться в наших серцях…

Сьогодні виповнюється одинадцять років боям, які розгорнулися наприкінці січня - лютого 2015 року під Дебальцевим. Вони також відомі як битва за місто Дебальцеве, бої за Дебальцівський плацдарм або Дебальцевська операція. У боях за місто українські військові мужньо протистояли вчетверо чисельнішому ворогу в озброєнні і живій силі.

Саме місто Дебальцеве Донецької області є важливим залізничним вузлом, воно також знаходиться на перехресті двох автошляхів міжнародного значення, що поєднує Луганськ із Донецьком. Проте місто Дебальцеве не вперше стало полем битви. 28 квітня 1918-го в результаті бою з більшовиками Богданівський полк армії УНР на чолі з полковником Володимиром Сікевичем визволив станцію Дебальцеве. У противника було відбито понад 1 000 вагонів з вугіллям, 16 паровозів, гармату та кулемет. Якийсь час молода держава могла забезпечувати вугіллям інші свої міста. Але через сім місяців Дебальцеве окупували знову — цього разу "донські козаки". Однак у 2014-го історія повторилася.Як і на більшій частині території Донецької області, після 12 квітня 2014 року в Дебальцевому було проголошено владу так званої "Донецької народної республіки" та місто було окуповано. Така ситуація тривала до 29 липня 2014 року коли сили АТО звільнили Дебальцеве від незаконних збройних формувань, які контролювали його з квітня. У мирний час у Дебальцевому був потужний транспортний вузол, що формував залізничні й автомобільні коридори. Працювали заводи: з ремонту металургійного устаткування, залізобетонних конструкцій, будівельних матеріалів тощо. Але окупантам не потрібна була інфраструктура. Із серпня 2014-го місто постійно обстрілювали російські "Гради", важка артилерія і танки. Інфраструктура життєзабезпечення міста перестала функціонувати. А унаслідок прямого військового втручання російської армії на початок вересня 2014 року сформувалася лінія зіткнення, яка на цьому напрямку характерна появою так званого "дебальцевського виступу" приблизно 20 кілометрів (у деяких місцях до 12) завширшки та 40 кілометрів - завдовжки.

Однак на відміну від степової місцевості під Маріуполем або чисто міської забудови під Донецьком та Горлівкою, на Дебальцевському напрямку умови для оборони були вкрай непростими. Доволі велика кількість невеликих річечок, непрохідних для бронетехніки, лісових масивів та балок унеможливлювали швидкий маневр силами та засобами. Фактично вся оборона "виступу" будувалася завдяки контролю над пануючими висотами та єдиною логістичною трасою Луганське - Дебальцеве (так звана "Логвіновська траса" за назвою основного населеного пункту). При цьому склалося так, що опорні пункти знаходилися на відстані кількох кілометрів один від одного і в разі ворожого наступу повинні були оборонятися самостійно, маючи лише артилерійську підтримку.

 

Ситуація, що склалася до кінця січня 2015 року, вимагала від росіян проведення локальної військової операції. Наближалася чергова зустріч у рамках Нормандського формату, проте переговорні позиції Кремля були слабкими, як ніколи. Взяття руїн Донецького аеропорту виявилося "пірровою перемогою" в медійному плані - після підриву злітної смуги ДАП більше не являв інтересу, як стратегічний об'єкт. В цілому росіянам потрібна була перемога і дуже бажано "котел", який за наслідками можна було б порівняти з Іловайською операцією. Тому російські генерали доволі швидко спланували досить просту за мірками кадрової армії операцію - оточення угруповання ЗСУ в районі Дебальцева декількома одночасними ударами з боку Вуглегірськ - Логвинове та Нікішине з перерізанням основних транспортних артерій. Для виконання цього завдання були стягнуті практично всі наявні сили "армій ДНР і ЛНР", посилені артилерійськими підрозділами російської армії. Саме останні і мали зіграти роль основного тарана, тим більше, що "Дебальцевський виступ" прострілювався повністю.

25 січня 2015 року розпочались активні наступальні дії противника з проведення потужних вогневих ударів по українських підрозділах з використанням артилерії, РСЗВ, танків та мінометів в районі Вуглегірська, Нікішиного, Рідкодуба, Чорнухиного, Санжарівки, Троїцького, Попасної та безпосередньо Дебальцевого. Для унеможливлення перегрупування сил і засобів АТО у смугу відповідальності сектору С (район Дебальцивого), противник активізував зусилля в інших секторах, нарощуючи інтенсивність обстрілів, проводячи рейдові дії, засилаючи диверсійно-розвідувальні групи із зосередженням зусиль в районах Щастя, Кримського, Нижнього (сектор А), Тоненького, Авдіївки, Пісок, Курахового (сектор Б), Талаківки, Павлополя (сектор М).

Реалізація замислу противника захопити Дебальцеве розпочалася активними діями на Вуглегірському напрямку. В ніч на 30 січня 2015 року противник наніс зосереджений вогонь артилерії і мінометів по блокпосту 1301, який розташовувався на північно-західній околиці Вуглегірська. Використовуючи результати вогневого ураження, до 5 танків противника впритул наблизилися до блокпосту. Через відсутність дієвої системи спостереження особовий склад 13-го окремого мотопіхотного батальйону та підрозділів міліції, які виконували завдання на опорному пункті, не помітив підхід противника до своїх позицій і самовільно, поспіхом здійснив відхід на опорний пункт 1302 (південно-західна околиця Вуглегірська). Противник, не зустрівши опору, зайняв опорний пункт та просувався до центру міста.

Маючи чисельну перевагу, бойовики поступово оточували місто. Щоб не потрапити в кільце, особовий склад наших підрозділів почав виходити з Вуглегірська. У місті залишалося 74 бійців, до складу яких входив особовий склад роти "Світязь" та протитанкової батареї 42-го мотопіхотного батальйону. Вони зайняли територію школи-інтернату і здійснювали її оборону. В подальшому, під час спроби звільнення Вуглегірська, були створені умови для їх успішного виходу у безпечні райони. Противник, використовуючи чисельну перевагу, продовжував поступово просуватися з Вуглегірська в напрямку Дебальцевого. Його диверсійно-розвідувальні групи, захоплюючи переправи через річку Карапулька та впритул наближалися до позицій нашої артилерії в районі північніше с. Комуна.

7 лютого 2015 року після безперестанних боїв наші частини залишили село Рідкодуб, а 9 лютого бойовики взяли під контроль село Логвинове, через яке проходить дорога з Дебальцевого на Бахмут. Саме по ній здійснювалося забезпечення сил АТО. Логвинове також намагалися відбити, зокрема силами 79-ї та 95-ї десантних бригад і Нацгвардії. На підступах до села відбулися танкові бої. Однак у підсумку село залишилося під контролем бойовиків. Саме у зв’язку з перекриттям дороги на Бахмут в Логвиновому сепаратисти повідомили про повне оточення угрупування сил АТО в Дебальцевому. На початку лютого у районі Дебальцівського виступу було зосереджено 4,7 тисячі українських військових та 500 бійців МВС, Нацгвардії та СБУ. Їм протистояло близько 19 тисяч окупантів. Противник мав перевагу за всіма зразками важкого озброєння, зокрема у танках – у три рази, в артилерії – фактично в чотири рази. А 12 лютого 2015 року у Мінську лідерами Німеччини, Франції, України та росії у форматі "нормандської четвірки" було підписано угоду, відому як “Мінськ-2”. Проте навіть після підписання перемир’я збройні формування рф перекинули під Дебальцеве додаткові сили з інших напрямів і продовжували обстріли позицій українських військ. Вони грубо порушували режим припинення вогню, який було досягнуто Мінськими домовленостями. У хід йшли танки, артилерія та реактивні системи залпового вогню.

Допомагати силам АТО на Дебальцівському напрямку ставало дедалі важче. За таких умов Антитерористичний Центр і Генеральний штаб вирішили до ранку 18 лютого вивести всі підрозділи з району. Враховуючи морози, планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами. Після прийняття рішення про виведення військ з Дебальцевського плацдарму були вжиті усі необхідні заходи щодо знищення залізничної інфраструктури. Інженерні підрозділи замінували та підірвали залізничні колії, технічні приміщення та об’єкти, які забезпечують функціонування залізничного вузла. Через відсутність часу та постійну протидію противника, якісно замінувати та підірвати усі об’єкти не вдалося. Крім того, ймовірно, деякі об’єкти були розміновані ворожими диверсійно-розвідувальними групами, які діяли у місті. Внаслідок цього, найменших пошкоджень зазнало залізничне полотно. Решта об’єктів була повністю зруйнована. Залізничний вузол на деякий час втратив своє транспортне значення.

Процедура відведення військ проходила двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових броньованих машин та артилерії. Також був організований відволікаючий маршрут, де імітувався рух колон. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти на техніці, а деякі підрозділи (ЗСУ та МВС), втративши машини внаслідок засідок або ж бездоріжжя, виходили пішки. Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по Світлодарській дузі. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, втім, без особливого успіху.

 

Найголовніше, чого цими діями вдалося досягнути — це зупинити просування противника в глиб території України. Мужні українські воїни зв’язали дії ворога та унеможливили проведення наступальних дій на інших напрямках. Бої за Дебальцеве стали черговою сторінкою в літописі героїзму українського народу та яскравим свідченням злочинних дій російської федерації.

Під час бойових дій в районі Дебальцевого у період з 15 січня до 18 лютого загинуло 110 військовослужбовців, 270 було поранено, 7 — взято в полон та 18 зникли безвісти. За весь час оборони Дебальцевського виступу загинуло 136 та було поранено 331 військовослужбовців ЗСУ.

 

Вічна пам’ять полеглим Героям!

 

Додатковий матеріал взятий з джерел - https://armyinform.com.ua/ , https://mod.gov.ua/, https://kyivcity.gov.ua/, https://olexrada.gov.ua/, https://apostrophe.ua/ua, https://www.bbc.com/, https://www.svoboda.org/.

 18 лютого — річниця виходу українських військ з Дебальцівського плацдарму.
 Дебальцеве… Назва, що стала символом мужності, витримки й незламності українських воїнів. У лютому 2015 року наші захисники тримали оборону в надзвичайно складних умовах, демонструючи світові силу духу та вірність присязі.
 Сьогодні ми згадуємо тих, хто вистояв у боях, і схиляємо голови перед пам’яттю полеглих. Їхній подвиг — це сторінка новітньої історії України, написана кров’ю, болем і вірою в Перемогу.
У бібліотеці представлено тематичну добірку книг, що допомагають глибше осмислити події російсько-української війни:
 «Хроніка війни 2014–2020»
 «Вторгнення в Україну: Хроніка російської агресії»
 Поезія та документальні свідчення очевидців
Запрошуємо до читання — щоб пам’ятати, розуміти й передавати правду наступним поколінням.
 Пам’ятаємо. Шануємо. Віримо в ЗСУ.