середа, 25 лютого 2026 р.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

(1871 — 1913)

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському.

Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі "Зоря" було опубліковано два вірші ("Конвалія" і "Сафо"), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. "Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт".

Цей "жарт" — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник "Стародавня історія східних народів".леся українка

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка "бунтарів", там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах "Віче", "Мати-невільниця", "Забуті слова", "Епілог". Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: "Убий, не здамся!"

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — "На крилах пісень". Збірку відкриває цикл лірики "Сім струн", з якого постає образ "бездольної матері" України, що дістає свій розвиток у циклі "Сльози-перли". Два наступних цикли — "Подорож до моря" і "Кримські спогади" — привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш "Contra spem spero", що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері "Досвітні огні".1892р. у Львові виходить "Книга пісень" Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева "Німфи", уривок з поеми А. Міцкевича "Конрад Валленрод", поетичні твори В. Гюго "Лагідні поети, співайте" і "Сірома", уривки з "Одіссеї" Гомера, індійські обрядові гімни із збірки "Ріг-Веди". Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.леся українка

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді "Плеяда". Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах "Зоря" ("Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи", "Жаль"), "Дзвінок" ("Метелик", "Біда навчить")

У 1894 — 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики "Невільничі пісні". Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини — як криці у вогні ("Північні думи", "О, знаю я, багато ще промчить"). Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі "Народ" статтю "Безпардонний патріотизм" та вірш-памфлет "Пророчий сон патріота", що є відгуком на проватіканські статті газети "Буковина". Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом "Н. С. Ж.".

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами "сумнівної політичної благонадійності".

У 1898р. у "Літературно-науковому віснику" з'являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій — "Думи і мрії". Сюди ввійшли цикли "Мелодії", "Невільничі пісні", "Відгуки", поеми "Давня казка" і "Роберт Брюс, король шотландсьВ 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу "Жизнь". Леся Українка вмістила в "Жизни" чотири статті: "Два направлення в новейшей итальянской литературе", "Малорусские писатели на Буковине", "Заметки о новейшей польской литературе", "Новые перспективы и старые тени". Підготована до друку стаття "Новейшая общественная драма" була заборонена цензурою, а дві інші — "Народничество в Германии" і "Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана" — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.кий". Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

Більшість своїх статей для "Жизни" Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С. Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему "Одержима" (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші "Завжди терновий вінець...", написаному за кілька місяців до "Одержимої", і широко розроблені у драмі "Адвокат Мартіан", 1913). С. Мержинському присвячені також "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "Мрія далекая, мрія минулая", "Калина" та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі "Віла-посестра".

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати підірване здоров'я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій — "Відгуки". Вона складається з циклів "З невольницьких пісень", "Ритми", "Хвилини", шести легенд і драматичної поеми "Одержима".

У 900-х рр. міцніють зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання "Маніфесту Комуністичної партії", три праці В І. Леніна ("До сільської бідноти", "Державна дума і соціал-демократична тактика", "Перемога кадетів і завдання робітничої партії"), чотири праці К. Маркса, п'ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми "Одно слово", "Віла-посестра", "Се ви питаєте за тих", "Ізольда Білорука", в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — "Макбет" Шекспіра, "Пекло" Данте, "Каїн" Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана "Ткачі", яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві "Донская речь" у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка "Сам собі винен", "Добрий заробок", "На дні", "Ліси і пасовиська", "Історія кожуха", "До світла". Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор.

Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі "Русалка") і кінчаючи останньою казкою "Про велета", він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в "Житі і слові" підбірку "Купала на Волині". Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник "Дитячі гри, пісні, казки". У 1904р. у неї виникає задум видати "Народні пісні до танцю" (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 — 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 — 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів ("Мелодії українських народних дум"), які стали визначним явищем світової фольклористики.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості.

Сьогодні, 25 лютого, в Україні відзначають День української жінки. Це свято, приурочене до дня народження видатної Лесі Українки, покликане вшанувати незламність, силу та красу наших жінок.

Ініціатива створення цього свята виникла нещодавно як альтернатива радянському Восьмому березня. Дата 25 лютого була обрана зовсім не випадково, адже саме в цей день народилася одна з найвидатніших постатей нашої історії та культури — Леся Українка. Її образ став справжнім національним символом стійкості, глибокого патріотизму та неймовірної внутрішньої сили, яка сьогодні притаманна кожній українці, що боронить державу, волонтерить або береже родинне вогнище.

Історія свята День української жінки та його головні традиції

Ідея створення цього свята на офіційному рівні з'явилася у лютому 2023 року. Тоді група народних депутатів зареєструвала у Верховній Раді законопроєкт №9009, запропонувавши скасувати Міжнародний жіночий день 8 березня як пережиток радянського минулого. Натомість автори ініціативи закликали встановити нове національне свято — День української жінки. Хоча на державному рівні дата поки залишається неофіційною, суспільство швидко підхопило цю ідею як важливий крок до переосмислення наших традицій.

Сучасні українки щодня доводять свою міцність та незламність як на передовій, так і в глибокому тилу. Саме тому цей день є чудовою нагодою ще раз висловити їм свою щиру вдячність, повагу та безмежну любов. Традиційно 25 лютого заведено дарувати жінкам квіти, символічні подарунки та присвячувати їм найтепліші слова підтримки.

Українська жінка. Фото: d-fashion.com.ua

Кращі привітання з Днем української жінки у прозі для найрідніших

Щоб зробити цей святковий день ще світлішим та радіснішим, варто заздалегідь підготувати душевні побажання для матерів, дружин, сестер, доньок та колег. Ми зібрали кілька щирих привітань, які допоможуть ідеально передати ваші найтепліші почуття.

«Щиро вітаю з Днем української жінки! Ви — втілення незламності, мудрості, ніжності та неймовірної сили. Нехай кожен ваш день буде сповнений радістю, любов'ю та вірою у краще. Бажаю мирного неба над головою, затишку в родині та здійснення найзаповітніших мрій. Залишайтеся завжди такими ж прекрасними та надихаючими!»
«З прекрасним святом, з Днем української жінки! Ваша стійкість та краса здатні подолати будь-які перешкоди. Дякую за вашу щоденну працю, за турботу та безмежне тепло, яке ви даруєте цьому світу. Нехай ангел-охоронець береже вас від усіх бід, а поруч завжди будуть вірні друзі та люблячі рідні».

Навіть просте повідомлення у месенджері чи короткий телефонний дзвінок здатні подарувати жінкам справжнє відчуття свята та турботи. Не забувайте говорити важливі слова своїм найріднішим не лише у святкові дати, адже щира підтримка та увага є найціннішим подарунком у будь-який час.

Як Дмитро Монатік привітав українок зі святом та виступив для захисниць

До привітань з нагоди нового свята активно долучаються і зірки українського шоу-бізнесу. Відомий співак Дмитро Монатік на своїй сторінці в Instagram опублікував зворушливе відео з виступу та ніжно звернувся до найрідніших жінок і всіх українок.

«Сьогодні в Україні святкують День української жінки. Вітаю свою Дружину, Маму, Тещу та кожну українську жінку й дівчину з цим святом. Ви — наша опора, сила та міць», — написав артист.

Співак також додав, що разом зі своєю командою вирішив подарувати гарні емоції тим, хто зараз зі зброєю в руках боронить нашу країну. Вони завітали з виступом до військовослужбовиць 43-ї окремої артилерійської бригади, щоб особисто привітати захисниць зі святом та підтримати їхній бойовий дух.

Традиції та особливості свята День української жінки

Оскільки свято є новим і поки що не має офіційного статусу державного вихідного, його традиції лише формуються і визначальними у процесі становлення традицій свята стали медіаресурси та соціальні мережі.

Вшанування Лесі Українки.
Центральною фігурою дня є Леся Українка як символ освіченої, сильної та вольової української жінки. У цей день проводяться літературні читання, покладання квітів до пам’ятників поетесі та просвітницькі заходи.
Зміна акцентів. На відміну від радянського формату “свята весни”, День української жінки пропонується як день вшанування національної стійкості. Це нагода подякувати жінкам-військовим, волонтеркам, медикиням, вчителькам та матерям, які тримають тил і фронт.
Свято стало нагодою для дискусій у соцмережах та медіа про роль жінки в сучасному українському суспільстві.
Суспільна дискусія та критика
Ініціатива заміни 8 березня на 25 лютого викликала жваве обговорення в суспільстві, яке розділилося на кілька таборів:
1. Прихильники змін вважають, що Україні необхідно остаточно розірвати зв’язки з радянським минулим і створити власний календар свят. Для них Леся Українка є ідеальним прикладом незламності (“Contra spem spero!”).
2. Правозахисниці та феміністки критикують ідею. Наприклад, голова ГО “Жіночий ветеранський рух” Андріана Арехта та представниця ГО “Інша” Вікторія Пігуль зауважують, що 8 березня — це міжнародний день боротьби за права жінок (визнаний ООН), а не просто “радянське свято”. Заміна його на день народження конкретної особи, навіть видатної, може змістити акцент із боротьби за рівні права на просто вшанування “берегинь”.
3. Історики. Деякі історики (зокрема Володимир Пилипенко) зазначають, що 8 березня не є суто комуністичним святом, адже воно відзначається у багатьох країнах Європи як день протесту та боротьби за права, хоча в СРСР його дійсно викривили.
Суперечка про визнання цієї дати офіційним святом чи вихідним днем також “зачепилася” за тему доречності святкової дати одразу після 24 лютого — дати початку повномасштабного вторгнення, що є днем жалоби та великого болю для усіх в нашій країні.
У застосунку “Дія” навіть проводилося опитування щодо долі 8 березня. Більшість українців висловилися за те, щоб залишити 8 березня вихідним днем, проте дискусія актуалізувала інтерес до дати 25 лютого як додаткового дня вшанування українок.

Ми ж вважаємо, що свят багато не буває, тим більше якщо вони мають глибокі сенси, спонукають до роздумів чи корисної соціальної активності. Свято — це не лише веселощі чи подарунки, це вшанування, становлення традицій, обговорення та пошуки шляхів розвязання важливих питань.

Цікаві факти
- Станом на зараз 25 лютого не є офіційним святом та державним вихідним. Законопроєкт №9028 залишається на розгляді, тому святкування відбувається переважно на громадському та інформаційному рівні.
- Альтернативні пропозиції:
  Окрім 25 лютого, лунали пропозиції перенести жіноче свято на 9 березня (Шевченківські дні) або ж відзначати День матері у травні, проте саме дата народження Лесі Українки здобула найбільше медійне охоплення як альтернатива. Однак, тут слід зауважити, що День матері — не є вшануванням усіх жінок, лише матерів.
- Леся Українка, попри тяжку хворобу, була активною громадською діячкою, перекладачкою та феміністкою свого часу, що робить її постать доречним символом для такого дня.
Значення та важливість свята День української жінки
- Це спроба переосмислити ідеал жінки. Це не просто “слабка стать”, яку треба вітати раз на рік квітами, а сильна особистість, яка робить внесок у розвиток держави, культури та науки
- Визнання у час війни. У контексті сучасної війни свято набуває особливого змісту. Це день вдячності жінкам, які на рівні з чоловіками захищають країну, рятують життя та представляють Україну у світі.
- Культурний код. В’язка з Лесею Українкою нагадує про глибоке коріння українського фемінізму та інтелектуальної традиції, яка існувала задовго до радянської доби.
- file:///D:/User/Desktop/EDUC.com.ua-den-ukrayinskoyi-zhinky-podorozh-u-chasi.pdf-Подорож у часі.
День української жінки — це молоде свято, яке ще шукає своє остаточне місце в державному календарі та серцях громадян. Можливо його виникнення спричинене не стільки потребою замінити 8 березня офіційно, скільки потребою суспільства говорити вголос про гендерні питання, про національну ідентичність, про культурний спадок. Ця дата вже стала символом поваги до української жінки — талановитої, вільної та сильної духом, гідної послідовниці великої Лесі.

неділя, 22 лютого 2026 р.

24.02.2026 - чотири роки повномасштабної війни

24 лютого - Річниця Незламності України

24 лютого 2026 року – четверта річниця початку повномасштабної війни, і цей день залишиться назавжди не тільки в історії, але і в пам’яті кожного українця.

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на “до” та “після”.

Цього дня, чотири роки тому росія розв’язала повномасштабну війну проти України. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку ворог розпочав проти нашої держави ще 12 років тому.

Як і про що говорити з учнями на уроках 24 лютого

24 лютого, у річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну, і дорослі, і діти можуть відчувати повторне переживання травматичного досвіду.

Ці відчуття ще називають “синдром річниці” або ж “ефект річниці”. Звісно, не всі його відчуватимуть, але будуть ті, хто знову на всіх рівнях програватиме в пам’яті події, що відбувалися рік тому.

Деякі діти особливо чутливо сприймають тему війни, а тому вчителям варто знати, як спілкуватися з учнями на уроках у цей день, аби не травмувати їх, але згадати про важливе. Та перед тим, як порушувати тему річниці повномасштабної війни, самі дорослі мають бути стійкими та збалансованими. Адже діти чутливі до наших емоцій, жестів та поведінки навіть більше, ніж до слів, які ми промовляємо.

Додатково див. «Вистояли – переможемо!». Інформаційні матеріали до річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну

Дивитись, читати, відчувати: Урок-рефлексія про 10 років війни росії проти України

24 лютого - Річниця Незламності України: добірка корисних матеріалів для вчителів

Інформаційні матеріали до початку російсько-української війни та повномасштабного вторгнення РФ в Україну (УІНП)

З ЧОГО ПОЧАТИ УРОК

Переживання “синдрому річниці” – закономірний етап у процесі опрацювання травматичного досвіду. І дорослі, і діти можуть відчувати його як повторне переживання того, що відбувалося рік тому та принесло цей травматичний досвід. Але не всі гостро відчуватимуть “синдром річниці”.

У здоровому варіанті: минулі переживання зустрічаються із сьогоденням, з нашою теперішньою силою, здобутками та мають інтегруватися в досвід. Але також люди можуть відчувати “затоплення” минулим.

Ми не знаємо, у якому стані будуть діти. І для того, щоб говорити й опрацьовувати з ними тему річниці повномасштабної війни, дорослі мають бути стійкими та збалансованими. І тут перед нами постає дійсно складний вибір.

Ми не можемо уникати цієї теми, але й маємо бути готовими реагувати на запитання та емоції дітей. Важливо й самим не спровокувати те, що може бути ретравмуючим.

Дорослі не можуть знати, що саме стане найважливішим у досвіді дитини – конкретні знання, які ми даємо, чи відчуття близькості та підтримки, які дитина відчуває поруч із дорослими. Але, наприклад, вдячні випускники шкіл часто розповідають саме про повагу та підтримку вчителів. Тож на цьому педагогам варто зосередити свою увагу на уроці.

У день річниці повномасштабної війни природно пригадувати те, що відбувалося рік тому. Але важливо бути уважними до пропозицій поділитися спогадами, бо з кожною новою розповіддю дітей їхнє переживання підсилюватиметься і може спровокувати ретравматизацію.

Також потрібно бути обережними із завданнями та проєктами. Деякі вчителі давали дітям завдання – створити реферати з фотографіями міст до війни й під час війни. Якщо дитина буде розповідати про Бахмут чи Маріуполь, про досвід окупації, це може призвести до загострення травматичного стану.

Якщо ж таких завдань уже неможливо уникнути, то краще перефокусувати увагу на майбутнє. Наприклад, намалювати відновлене місто чи місто своєї мрії.

День у школі варто почати зі стабілізації.

Вчителі не можуть передбачити, з яким настроєм та в якому ресурсі учні прийдуть до школи чи приєднаються до онлайн-занять. Тому важливо на початку уроку стабілізувати їхній стан:

✔ запропонуйте дітям зручно сісти. Вони можуть покласти руки на парту чи стіл, спертися, щоб відчути стійку опору стоп, спини тощо;

✔ потім варто знайти разом із дітьми в класі чи в кімнаті те, що пов’язано в них зі спокоєм та силою;

✔ запропонуйте, якщо діти захочуть, подивитися одне на одного – ніби торкнутися добрим поглядом;

✔ сфокусуйте увагу на тому, що сьогодні 24 лютого 2023 року.

Які слова підібрати:

Наприклад: “Сьогодні 24 лютого 2023 року. У цей день рік тому почалася повномасштабна війна. Насправді всі ви знаєте, що війна йде вже дев’ять років. За останній рік ми всі переживали багато складних подій. Цей рік був дійсно важким для українців. Шкода, що нам із вами довелося через це проходити. І я пишаюсь вашою силою, мудрістю, стійкістю. Я вчилась / вчився / вчусь у вас. Але сьогодні вже 2023 рік. Ми стали дорослішими, стійкішими та впевнилися, які ми сильні. Ми всі вдячні ЗСУ. Але в нас із вами теж є своя роль і своя сила. Назвіть свою особисту силу – те, що вам у цей рік допомагало”.

Це може бути розум, почуття гумору, дружба, витривалість, близькість та ін. Можна, щоб думки дітей повторювалися. Коли хтось каже те, що подібне й до наших відчуттів, ми робимо спеціальний жест, про який домовляємося заздалегідь. Це дає можливість відчути єдність та підтримку.

Будьте готові й до того, що діти не зможуть назвати свою “суперсилу”. Тоді ви можете запропонувати її зі своїх спостережень: “Я у вас бачила \ бачив…”.

Слова дітей можна фіксувати, акцентувати на них, записувати на дошці чи на екрані. Згодом можна зібрати цілу карту того, що допомагало дітям пережити цей рік.

Далі згадайте про те, що “на варті нашої безпеки стоять українські військові, які захищають нас вдень і вночі, а сміливі волонтери допомагають і ЗСУ, і внутрішньо переміщеним особам, і мешканцям тих населених пунктів, де ще тривають бойові дії. (Якщо учні займалися волонтерством, або ж діти писали військовим листи, то можна сказати, що…) наші герої вдячні вам за підтримку. Вони мужні для нас, бо ми мужні для них”.

Ще можна розповісти дітям про героїв Азовсталі, про волонтерів, які рятували тварин, запитати, про які подвиги вони самі можуть розповісти.

Якщо в класі є діти, близькі яких на фронті чи загинули, будьте особливо уважні до їхніх реакцій.

ЩО ЗРОБИТИ, ЩОБ СТАБІЛІЗУВАТИ СТАН ДІТЕЙ

Запропонуйте учням практику для відчуття сили.

Для цього вчителі можуть використати практику “Яке ти джерело світла” з методички “Твоя сила“.

Діти мають уявити, що вони є джерелом світла. Потім їм потрібно визначити, яке це джерело:

✔ штучне чи природне, велике чи маленьке;

✔ кольорове чи однотонне, сяє чи мерехтить;

✔ якби це джерело світла було в їхньому тілі, де б воно розташовувалося: у голові, животі, грудях чи в усьому тілі. За бажанням можна покласти руку на це місце.

Потім повільно вдихнути та видихнути. Уявити, що світло розтікається по всьому тілу.

Ця вправа допоможе дітям заспокоїтися та відчути більше сили.

Також учні можуть створити свій герб або герб класу. Цю вправу також можна знайти в методичці “Твоя сила“. Сам герб дає відчуття впевненості та сили.

Поговоріть із дітьми про тих, хто нас підтримує.

Коли людина переживає стрес, вона може відчувати самотність. Тож нам важливо пам’ятати про те, що близькість – це наша сила. Ми є одне в одного. Ми можемо й нам важливо просити про допомогу. Тож варто нагадати учням про людей, які можуть підтримати їх. Але замість слів “мама”, “тато” краще використовувати слово “близькі”.

Якщо є потреба, ви можете допомогти дітям повернути стійкість за допомогою тілесних вправ.

Якщо діти почали часто змінювати пози, їхній погляд розфокусований, а увага не сконцентрована, тоді можна запропонувати анімовані руханки. За нагоди нагадати дітям про те, що саме тіло бере на себе вантаж усіх наших емоцій. А за допомогою тілесних вправ ми можемо повертати собі стійкість.

✔ У проєкті “Стійкість для стійких” зібрано 20 коротких анімаційних відео (google диск) для дітей та дорослих із вправами, які допоможуть заспокоїтися та психологічно себе підтримати.

✔ Також можна запропонувати вправи з коротких онлайн-практикумів стійкості та відновлення від ГО “Смарт освіта”, онлайн-медіа “Нова українська школа” та Світлани Ройз за підтримки ЮНІСЕФ.

Для повернення стійкості також можна створити ігрове середовище.

Можна використати “Картки сили” із зображеннями тварин, що допоможуть дітям відчути свою силу та зменшити стрес. На звороті є невеликий опис із пропозицією до дії.

Запропонуйте учням зробити одну з вправ та сфокусуватися на силі картинки. Окремо зверніть увагу на пропозиції дій у таких картках: ведмідь, собака, мишеня, лев, черепаха, ящірка, жираф, кінь, слон.

Картки можна використовувати як діагностичний чи терапевтичний інструмент, а також як гру. Вони добре працюють і для індивідуальної, і для групової роботи. Завантажити “Картки сили” можна тут.

Зробіть разом з учнями дихальні вправи.

Їх знаходьте в “дихальних картках“. За допомогою дихальних практик можна не тільки взяти під контроль стрес та тривогу, а і сконцентрувати свою увагу, навчитися зосереджуватися на уявному об’єкті тощо.

На кожній картці намальовані різні обʼєкти, рухаючись контурами яких потрібно робити вдихи й видихи. Стрілки задають напрямок руху, а також мають підписи, що потрібно робити – вдих чи видих.

Дитина може обвести пальцем весь зображений предмет і заспокоїтися завдяки одночасному виконанню дихальних вправ із довгими або коротшими вдихами й видихами. Сконцентруйте увагу на тому, що ми робимо паузу, затамовуємо подих поки переставляємо палець зі стрілки на стрілку.

Завантажити “дихальні картки”.

Підтримайте емоції дітей.

Якщо захочете дізнатися стан дітей, то запропонуйте показати його жестом “Барометр емоцій”:

✔ великий палець вгору – означає “все добре”;

✔ великий палець вбік – “так собі”;

✔ великий палець вниз – “не дуже”.

Свідомо обране саме таке формулювання, щоб не перезбуджувати лімбічну систему. У такий спосіб ми даємо підтримку емоціям дітей, навіть коли їх не називаємо.

✔ Також можна проговорити учням:

“Зараз усі наші емоції нормальні. Як ви зараз?”. І тоді пропонуємо рух, наприклад, великий палець підіймається вгору.

Поговоріть із дітьми про ресурс.

Якщо є час або ж ви перебуваєте з дітьми в укритті, тоді можна поговорити про наш ресурс та скарби. У цьому допоможе гра про взаємини, почуття і переживання для дорослих та дітей “Скажи мені: сила запитань“. Вона спрямовує до рефлексій та спогадів, дає ідеї для міркувань та може стати способом пізнати одне одного ближче.

Завантажити гру можна за посиланням.

ЯК ЗАВЕРШИТИ УРОК

Завершувати розмову з учнями варто пропозицією дії та відчуттям надії:

✔ помалювати, наприклад, у патріотичних розмальовках. ГО “Смарт освіта” для проєкту “Скриня в укриття” створила для дітей різного віку розмальовки на патріотичну тематику. Завантажити їх можна за посиланням;

✔ разом заспівати гімн України або пісню “Ой у лузі червона калина” тощо;

✔ створити листівки;

✔ намалювати країну майбутнього;

✔ запропонувати подумати, що ми зробимо першим, коли почуємо слово “перемога” (наприклад, почнемо кричати, танцювати, телефонувати одне одному та ін.);

✔ обов’язково сказати, що ми пишаємося дітьми, вчимося в них і вдячні їм за те, які вони сильні;

✔ перед прощанням можна зіграти в гру “Обійманці”. Ця гра не тільки про тілесність, це і про повернення відчуття близькості, безпеки та радості. Загалом у ній зібрано десять карток з ілюстраціями та різними видами обіймів, які відрізняються за інтенсивністю і навіть за відстанню. Щоби підтримувати коректну дистанцію в класі, бути уважними до особистого простору, можна використати картки “Обійми рибок” та “Обійманчики восьминіжок”. Завантажуйте “Обійманці” тут.

Будьте готові до того, що діти можуть не підтримати ідею з обійманцями, адже тема особистих кордонів та проявів почуттів зараз занадто сприйнятлива. Можна запропонувати дітям створити свій особистий жест прощання.

Також можна створити поробку з обійманцями й зробити з неї подарунок близьким чи листівку на фронт.

ЗАГОВОРИ, ЩОБ Я ТЕБЕ ПОБАЧИВ... (Сократ)

"Скільки людина знає мов, стільки разів вона й людина, - тож, хоча б раз станьте людиною, вивчіть свою".

Ці слова належать Йоганну Вольфгангу фон Гете - видатному німецькому письменнику і просвітителю.

Звичайно, добре знати декілька мов, але свою рідну мову - мову матері, мову Батьківщини, повинен знати і вивчати кожен. Адже без рідної мови жодна людина не може повноцінно відчувати себе частиною власного народу, його історії та культури.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови: матеріали до свята. Цікаві факти про мову, презентації, вірші, розтяжки, вікторини, виховні заходи тощо. (сайт"Знайшов")

Наш скарб - це українська мова. Наш обов'язок - берегти й плекати її, щоб вона служила єднанню між поколіннями і возвеличувала Україну й українців.

Трохи історії…

Колись ми всі говорили однією мовою. Розуміли один одного і нам не був потрібен хороший фахівець - перекладач. Згідно з Біблійними текстами (Буття, глава 11) поділ мов відбувся в регіоні, який був названий Вавилон. Не заглиблюючись у причини цього явища можна сказати, що зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення. Добре це чи погано - не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова - це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики.

На сьогоднішній день ведуться дослідження походження української писемності. Існує версія, що на території України було кілька її варіантів. У Північному Причорномор'ї користувалися абеткою, схожою на грецьку та латину, а в східних регіонах - значками сарматів, які мали схожість з грузинської азбукою.

У древніх слов'ян існувало одночасно дві абетки - кирилиця і глаголиця. При цьому дослідники вважають, що кирилична абетка, яка використовується більшістю слов'янських народів, була створена на основі глаголиці і грецьких симоволів.

Глаголиця до сих пір не має аналогів. Імовірно глаголиця була придумана слов'янським просвітником Кирилом Філософом, для запису богослужебних текстів. Стародавні "Київські листки" X століття також були написані глаголицею.

Сучасна літературна українська мова з'явилася у XVIII столітті. Першим твором, написаним з її використанням, вважається "Енеїда" І.П.Котляревського. Остаточно закріпив розмовну українську в літературних творах поет Т.Г. Шевченко.

Утиски української мови, так само, як і її носія - українського народу, відбувалися упродовж багатьох століть. Різні держави, під владою яких опинялася Україна, забороняли українську мову і всіляко принижували її.

Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.

У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого. Це всесвітне свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності, які все ще продовжують зберігати в собі ряд проблем, вирішення яких видається складним завданням.

Зроблені кроки по збереженню і поширенню рідних мов на практиці показали, що це активно служить зміцненню солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу, що особливо цінно для нас і нашої власної, сучасної культури і традицій.

Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона рідна мова.

Кожен українець повинен пам’ятати слова видатної української поетеси Ліни Костенко: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову..."