ГЕРОЇКА ТРАГЕДІЇ КРУТ

Події 29 січня 1918 року назавжди вкарбувалися в пам'ять поколінь українців. Адже під Крутами творилася історія молодої, як і бійці-крутяни, держави. Держави, яка ціною неймовірних зусиль та трагічних втрат заявила про своє право бути вільною від ярма імперії. Станція «Крути» – тільки одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» росії проти України, однак відважні патріоти, які захищали Україну під Крутами – справжні Герої, завдяки яким таки постала наша незалежність. 

Бій під Крутами

Крути: бій за незалежність

Спецпроект "Бій під Крутами. 100 років". Збройне протистояння між Україною та більшовицькою Росією

КРУТИ! Перші кіборги, які врятували першу незалежність України!

Анімована презентація (Джерело: Модерні розробки / Anna Shvaruk)

 

Цікаво знати!

Серед учасників бою під Крутами було п’ятеро жителів Кіровоградської області: Володимир Шульгин, Семен Могила, Сергій Горячко, Михайло Михайлик, Левко Прядко. 

Володимир Шульгин, Семен Могила, Сергій Горячко. 

Що відомо про п'ятьох жителів Кіровоградщини, які брали участь у бою під Крутами?

• Володимир Шульгин (1894-1918) народився у Єлисаветграді в сім’ї українського історика та педагога Якова Шульгина. Рідний брат генерального секретаря міжнаціональних справ, посла УНР в Болгарії Олександра Яковича Шульгина. Отримавши початкову освіту вдома, Володимир в подальшому ґрунтовно вивчає французьку та німецьку мови у приватних гімназіях, а в 1913 році вступає на природничий відділ фізико – математичного факультету університету імені святого Володимира. Будучи вже відомим громадським діячем, Володимир Шульгин організував і очолив Українську студентську громаду в Києві. У 1917 році член губернського комітету Ради представників Київщини, а в жовтні того ж року його було призначено на посаду діловода Генерального Секретарства внутрішніх справ. За покликом серця студенти і гімназисти стали до оборони української держави від більшовицьких військ. Того січневого дня жоден з них не зламався, не покинув передових позицій. Володимир Шульгин загинув у бою під Крутами, похований разом з Володимиром Наумовичем на Лук'янівському кладовищі. 
• Сергій Кузьмович Горячко (24.03.1896-1962), народився в с. Гурівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Кропивницький район Кіровоградської області). Навчався у Саратовській гімназії, потім в Першій Київській військовій школі. Під Крутами був поранений, автор відомої схеми (графічної реконструкції) бою на залізничній станції. Згодом став комендантом 6-ї Січової Стрілецької дивізії. Під час проведення Другого Зимового Походу у 1921 році, в складі середньої групи полковника М.Палія-Сидорянського тяжко поранений біля станції Жмеринка. Деякий час сотник армії УНР проживав у Німеччині, а в 1951 році виїхав до Австралії. До самої смерті на еміграції очолював Союз Українських Комбатантів Вікторії (СУКВ). Похований на кладовищі Фавкнер у Мельбурні. 
• Семен Андрійович Могила (17.04.1897 - 1924) – поручник Армії УНР з доволі мілітарно насиченою біографією. Але спочатку уродженець Глодос спокійно собі працював реєстратором у селищі Рівне Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Щойно дізнавшись про створення Центральної Ради в березні 1917-го та появу національних збройних сил, юнак поїхав до Києва і вступив до 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького. За зразкову поведінку та успіхи у навчанні Семен досить швидко став бунчужним свого курсу. Коли наприкінці 1917 року молодь виїхала для захисту державного кордону, в район станції Доч на Чернігівщині, Могила вже керував ротою завзятих хлопців. Випускник військової школи, згадується в мемуарах Аверкія Гончаренка, фактичного командуючого бою під Крутами, як його активний учасник. А напередодні Семен Могила взагалі очолював розвідку, яка потягом вирушила в напрямку червоних і навіть захопила кількох полонених. Під час відступу з поля бою під Крутами, він попіклувався, аби було винесено всіх поранених юнаків із його сотні. Наприкінці 1918 року Семен повернувся до Рівного, де сформував партизанську групу, яка боролася проти радянської влади. Їх першочергове завдання полягало у знищенні продовольчих загонів на теренах нашого краю. У 1919-1920 рр. у складі куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії брав участь у Першому Зимовому поході, згодом служив у 17-му легко-гарматному курені 6-ї Січової дивізії. Набувши значного досвіду, підпільник Семен Могила працював з 1921 року у Повстансько-партизанському штабі УНР. Удача відвернулась в січні 1923 року, коли його заарештували в містечку Судилків (Хмельницька область) після перетину радянсько–польського кордону. Чекісти намагалися перевербувати ув'язненого резидента, тобто схилити до співпраці. Проте всі "заходи" були марними, незважаючи на допити і тортури, він мовчав. Українського розвідника Семена Андрійовича Могилу розстріляли в Харкові в ніч із 22 на 23 березня 1924 року.
• Михайло Карпович Михайлик (8.11.1897-1924). Двоюрідний брат Семена Могили, теж родом із села Глодоси, став одним із перших, хто написав детальні спогади про той пам’ятний бій під Крутами («День16 січня 1918 року», «Виступ Першої української військової школи») та свій бойовий шлях у роки визвольних змагань. Активіст національного відродження 1917 року у Криму. У 1917-му поручник авіації флоту, член Ради Чорноморської громади, організатор українізації Чорноморського флоту. З 1919 року був старшиною у Київській групі Дієвої армії УНР, у 1920-1921рр. – ад'ютантом куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії. Брав участь у Першому і Другому Зимових походах, отримав поранення. Після переходу українського війська річки Збруч у листопаді 1920 року та роззброєння поляками проживав у місті Сарни (Рівненська область). На жаль, здоров’я чоловіка було підірване життєвими випробуваннями, і 1924 року він помер від серцевого нападу.
• Після буремних подій Української революції 1917–1921 років залишається нез'ясованою до кінця тільки доля Левка Федотовича Прядька (1894, с. Глодоси, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, зараз Новоукраїнський район Кіровоградської області). Достеменно відомо, що він навчався у 1-й Українській військовій школі. Відважний учасник Крутянського бою та Першого Зимового походу у складі куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії. Мав військове звання – старшина Дієвої Армії УНР. 

Поміж колишніх учасників бою під Крутами було чимало лицарів «Залізного хреста за Зимовий похід і бої», по суті єдиного ордену Української Народної Республіки. У ході національно-визвольного руху його отримали майже 4 тисячі вояків, у тому числі Лев Прядько та Семен Могила.

Наприкінці 2014 року у Кропивницькому з’явилася вулиця братів Шульгиних (колишня Калініна).

У 2018 році, до 100-річчя бою під Крутами, у місті відкрили меморіальну дошку братам Шульгиним. 

У рамках проведення декомунізації на Кіровоградщині, згідно рішення Долинської міської ради від 12 лютого 2016 року № 119, одну з вулиць міста перейменовано на честь Сергія Горячка.

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

29 січня - День пам'яті Героїв Крут: дидактичні матеріали

«Бій за майбутнє». Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут

Герої, а не жертви: розвінчуємо міфи про воїнів бою під Крутами

Урок про Героїв Крут: історія України без брому

До Дня пам'яті Героїв Крут

Вікторина "Герої Крут"

День Героїв Крут. Пізнавальна вікторина (Джерело)

  28 січня - День затвердження Державного Прапора України.

Саме цього дня, 34 роки тому, Верховна Рада ухвалила рішення, яким синьо-жовтий прапор було закріплено як державний символ.

"Затвердити Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3." (Постанова Верховної Ради України № 2067-XII від 28 січня 1992 року Про Державний прапор України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 19, ст.257).

День затвердження Державного Прапора України не слід плутати із Днем Державного Прапора України. Це різні дати з різним змістом.

28 січня — День затвердження Державного Прапора України, дата ухвалення постанови Верховної Ради.

23 серпня — День Державного Прапора України, офіційне державне свято.

Поєднання синього та жовтого кольорів має глибоке історичне коріння. Вони присутні в символіці Київської Русі, на гербах і хоругвах українських земель у середньовіччі, в козацьку добу, а згодом — у національно-визвольних змаганнях ХІХ— ХХ століть. Синьо-жовті барви використовувалися під час революційних подій 1848 року в Галичині, стали національними символами Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

 

 

У ХХ столітті ці кольори залишалися знаком боротьби за незалежність, хоча в радянський період їх використання переслідувалося. Лише наприкінці 1980-х років синьо-жовтий прапор знову з’явився на мітингах і громадських акціях, символізуючи прагнення українців до свободи та власної держави.

 

 

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року питання державних символів набуло особливої актуальності.

 

 

4 вересня 1991 року синьо-жовтий прапор було урочисто піднято над будинком Верховної Ради України. А вже 28 січня 1992 року парламент ухвалив постанову, яка закріпила його офіційний статус. Це рішення мало не лише правове, а й глибоке символічне значення. Воно засвідчило спадкоємність сучасної Української держави з багатовіковою історією національного руху та стало підтвердженням європейського цивілізаційного вибору України.

 

 

Традиційно синій колір Державного прапора України символізує мирне небо, духовність, свободу й устремління, тоді як жовтий — родючі українські землі, хліб, працю, добробут і життя. Разом вони уособлюють гармонію між духовним і матеріальним, між людиною та рідною землею.

 

Традиційно синій і жовтий кольори нашого стяга пов’язують з образом синього неба над жовтими пшеничними ланами. Таке тлумачення сформувалося історично й закріпилося в українській культурі задовго до офіційного затвердження прапора.

Дата 28 січня нагадує нам про момент, коли один із головних символів держави отримав офіційний статус у правовому полі. Тож саме цей день став важливою віхою у процесі формування державних інститутів і символів незалежної України.

День 28 січня в українському календарі означений особливою подією - Днем затвердження державного прапора.
Сьогодні по всій Україні та в багатьох країнах світу українці піднімуть тисячі жовто-блакитних прапорів.

Існують державні символи, які згуртовують націю, уособлюючи її минуле, сьогодення і майбутнє. 

Державний Прапор України – один із них. Для українців жовто-блакитний стяг – це символ боротьби, перемоги і любові до своєї країни, національної єдності і традицій державотворення.

У дні війни захисники України під цим знаменом ідуть у бій, очищуючи від ворога міста і села, бійці ЗСУ підіймають над будівлями синьо-жовтий стяг. То ж сьогоднішня дата покликана нагадати, що саме цього дня, 28 січня Верховна Рада України офіційно затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України.

 


Шануймо цей символ нашої держави, адже це ознака гідного ставлення до України і до себе як представника української нації. Нехай завжди в наших серцях живе почуття гордості за нашу державу, а прапор майорить над мирною, щасливою і сильною країною!

. Синьо-жовтий стяг для нас — не просто символ. Це небо, яке ми боронимо, і земля, за яку стоїмо. І сьогодні, як і десятиліття тому, ми продовжуємо захищати свою Державу, свою свободу й рідні кольори. Поки майорить український прапор — Україна стоїть, бореться і обов'язково переможе!

https://gemini.google.com/gem/storybook/8957714182c115ef?utm_source=app_launcher&utm_medium=owned&utm_campaign=base_all   -це посилання на книжку для учнів 6-8 років яку можна не тільки прочитати , а й прослухати.

https://gemini.google.com/gem/storybook/8957714182c115ef?utm_source=app_launcher&utm_medium=owned&utm_campaign=base_all

28 січня стало не просто датою в підручнику, а днем великої справедливості. Надворі затихала завірюха, а в будинку панувало тепло — тепло пам'яті та гордості за кольори, які ніхто й ніколи не зможе знебарвити, доки живе хоча б один українець.

27 січня - День пам'яті жертв Голокосту

 

                          27 січня - День пам'яті жертв Голокосту

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту 

відзначається за рішенням Генеральної Асамблеї

 ООН від  1 листопада 2005 р. (резолюція № 60/7)

 щороку 27 січня. У 2011 р. Верховна Рада 

України  прийняла рішення про відзначення

 27 січня  Міжнародного дня пам’яті жертв

 Голокосту в Україні на державному рівні

 (Постанова ВРУ № 8605 від 5 липня 2011 р.).

Саме цього дня 1945 р. Червона армія 

визволила в’язнів найбільшого в окупованій 

Європі табору смерті Аушвіц-Біркенау в

 Освенцимі (на території Польщі), що став 

жахливим символом Голокосту та нацистських 

злочинів у Другій світовій війні. Глибоко 

символічно, що табір було визволено 

підрозділом І Українського фронту під 

командуванням майора Анатолія Шапіро –

 українського єврея, уродженця Харківщини.

• 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту
• Методичні матеріали для вчителів до Дня пам’яті жертв Голокосту

Трагедія Голокосту є невід’ємною частиною національної історії та пам’яті України. 

Саме на українській землі нацистами та їхніми поплічниками було забрано життя

 у понад 1,5 млн українських євреїв (тобто кожен четвертий з понад 6 млн жертв Голокосту).

Ще задовго до того, як нацисти застосували диявольську технологію убивства у газових

 камерах Аушвіцу, у серпні 1941 р. поблизу Кам’янця-Подільського були убиті понад 23 тисячі 

людей.

За місяць, наприкінці вересня у Бабиному Яру нацисти позбавили життя майже 34 тисячі

 євреївкиян, а сама назва до того невідомої околиці української столиці перетворилась на 

жахливий символ Катастрофи. Ботанічний сад у Дніпрі, Порохові склади в Одесі, 

Сосонки біля Рівного, Богданівка та Доманівка на Миколаївщині, Дробицький Яр у Харкові,

 соляні шахти в Бахмуті, Березовий рів на Чернігівщині… В Україні немає міста, в якому б 

не було власного «Бабиного Яру». Жертви деяких з них дотепер чекають на належне 

вшанування.

Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея 

ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоб наступні покоління 

зберегли пам’ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду.

Незалежна Україна є першою країною на пострадянському просторі, яка 

запровадила обов’язкове вивчення історії Голокосту у шкільному курсі історії. 

Кожен український школяр та студент знайомиться із гіркими уроками минулого, аби

 людство в жодному разі не повторило їх у майбутньому. Уже вісімнадцять років поспіль 

Міністерство освіти та науки України спільно з Українським інститутом вивчення Голокосту

 «Ткума» успішно реалізує дуже важливий проєкт – Міжнародний конкурс творчих робіт учнів 

та вчителів, «Уроки війни та Голокосту – уроки толерантності» (http://tkuma.dp

.ua/ua/obrazovanie/konkurs-rabot). Голокост максимально гостро показав, чим можуть

 обернутися для людства невивчені уроки – нетерпимість, мова ненависті,

брак поваги до іншого, нерозуміння цінності кожного людського життя.

ГОЛОКОСТ.ВАЖЛИВІ ФІЛЬМИ / тисни на зображення, дивись онлайн / 

Бібліотека Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» пропонує читачам

 широкий спектр наукової, науково-популярної, методичної, навчальної літератури з історії

 Голокосту в Україні та Європі. Ознайомитися з виданнями можна за посиланням на 

електронний каталог (http://library.tkuma.com/) фондів бібліотеки.

Презентовано мультимедійний інтерактивний проєкт «Бабин Яр: пам’ять на тлі

 історії»

Як говорити з дітьми про Голокост: розповідає Елла Ситник

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума»

 щороку готує наукові видання, які стосуються проблем історії

 єврейського народу в Україні, Голокосту на українських 

теренах, міжетнічних зв’язків, публікує спогади очевидців 

пережитої трагедії Голокосту, видає методичну та 

навчальну літературу, присвячену викладанню теми Другої

 світової війни та Голокосту у шкільному курсі історії та багато

 іншого:

• література з теми історії Голокосту

 (http://tkuma.dp.ua/ua/publikacy-tkuma);

• тематичні відео, присвячені окремим аспектам історії Голокосту, розміщені на 

Youtube-каналі Музею:

– «Трагедія євреїв Дніпропетровська»; (https://youtu.be/Rf5qwE3il8c)

– «Праведники мого міста»; (https://youtu.be/MPOTd5XmjSk)

– «Остання скрипка Аушвіцу»; (https://youtu.be/ohTzU7K43zw)

– «Кришталева ніч». Переддень Катастрофи». (https://youtu.be/c9_yHa1oHbA);

• заходи з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.

Сьогодні ми вшановуємо памʼять жертв Голокосту — страшної трагедії XX століття, що забрала життя мільйонів людей.

У нашій добірці — 10 книжок, які відверто говорять про ці жахливі події: мемуари, психологічний нонфікшн і художня проза.

Ці історії допомагають памʼятати, осмислювати і знаходити надію там, де очікуєш найменше.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Сьогодні в нашому ліцеї відбулися заходи, присвячені Міжнародному дню пам’яті жертв

Голокосту — однієї з найтрагічніших сторінок історії людства.

Ми згадували мільйони невинних людей, чиї життя були знищені через ненависть,

нетерпимість і дискримінацію.

Під час заходів учні мали змогу дізнатися більше про події Голокосту, обговорити важливість

історичної пам’яті, людяності та відповідальності кожного з нас за те, щоб подібні трагедії ніколи

не повторилися.

Пам’ять — це не лише про минуле. Це про наше сьогодення і майбутнє.

Пам’ятаємо. Осмислюємо. Вчимося бути людяними.