понеділок, 23 березня 2026 р.

Як Промінчик книжечкам допомагав

(Казочка для наймолодших)

Настав чудовий літній вечір. Сонечко вже втомилося за цілий день і тихенько сховалося за обрій. Лише один Промінчик - веселий і непосидючий, вирішив заскочити у маленьку, гарненьку хатинку, що стояла на краю невеличкого містечка. Ця хатинка мала якийсь незвичайний вигляд і була схожа на пряниковий будиночок з чудернацькими віконечками і дахом, що нагадував грибний капелюшок. Іноді у хатинку навідувалися люди. Це були і діти, і дорослі. Промінчик помітив, що кожен, хто заходив до хатинки, виходив з неї, тримаючи в руках якийсь пакуночок.

Коли ж він зазирнув у віконечко, то побачив кімнатку, у якій було багато поличок. Ось на них і стояли ці чотирикутні пакуночки – великі й малі, тоненькі й товсті, кольорові й безбарвні. «Що це може бути? - подумав Промінчик. – Схоже на коробки з цукерками чи іграшками. Але навіщо іграшки дорослим? Незрозуміло! Треба якось навідатись усередину і роздивитися, що там і як».

І ось, нарешті, цей день настав, точніше - вечір, і Промінчик, залишивши своїх жовтогарячих братиків, тихенько через віконечко пробрався у хатинку. У ній було тихо-тихо і чимось пахло, таким знайомим і приємним. Промінчик заскочив на одну з поличок і, легенько присвітивши, почав уважно придивлятися до «пакуночків». Яким же було його здивування, коли він упізнав ці «пакуночки».

-Так це ж бібліотека. Як багато тут книг! – радісно вигукнув Промінчик. - Мені про них розповідало Сонечко. У книжечках багато цікавих історій і казок. А я дуже люблю читати і слухати казки!

- Це дуже добре, що хоч хтось любить читати, – раптом почувся тихенький голосочок. – Зараз більше з комп’ютерами й телефонами всі дружать. А про нас стали забувати.

- Ой, хто це говорить? - злякався Промінчик. Він почав роздивлятися навколо.

- Та не крути так головою. Це я, Книжка, із тобою розмовляю.

Аж тепер Промінчик побачив, що полички начебто змінилися, посвітлішали, а книжечки, що стояли на них, почали рухатися і прислухатися до розмови. Їм також було цікаво, чому до бібліотеки завітав Промінчик. Багато книжечок уже давно його знали. Ну як знали, просто бачили через віконце. Але ніхто з них не думав, що він захоче прийти до них у гості.

- Ми вітаємо тебе, Промінчику! Ми завжди дуже раді гостям. Але, на жаль, останнім часом їх приходить все менше і менше. А сьогодні до бібліотеки завітав тільки ти, - майже в один голос промовили книжки. А потім почалося:

- Ти знаєш, мене давно ніхто не читав!

- І мене давно не відвідували!

- Мабуть я стала нецікавою!

- Що нам робити? Як далі жити?!

- Я так хочу дарувати свої історії читачам. Вони такі цікаві

Книжечки одна поперед одної почали скаржитися на свою сумну долю, розповідаючи історії про те, як не люблять читати сучасні діти, як прикро їм самотньо стояти на поличках і припадати пилом, як мріють вони потрапити до рук читачів…

Промінчик уважно слухав і співчував книжкам. Він не міг собі навіть уявити, що книги можуть бути такими сумними і що у них також бувають проблеми. Промінчик ще раз пройшовся світлячком по полицях, і раптом у його голову прийшла чудова ідея, як допомогти книжечкам.

- Усе, тихо! Годі нарікати на долю! Я знаю, як зарадити вашій біді. Але треба ще трішки почекати, – так сказав книжкам Промінчик і вискочив у вікно.

У кімнаті стало темно. Настала ніч.

- Ну ось, поскаржилися, що й цей утік, - подала голос найбільша книга у бібліотеці. Це був величезний Довідник. Він мав аж 2000 сторінок і був такий розумний, що аж страшно. Усі книжечки дослухалися до його порад, бо він дійсно був мудрий і знав відповіді майже на всі питання.

- А хіба ми скаржилися? Та це ми так… про своє життя-буття погомоніли… І взагалі, Промінчик обіцяв допомогти нам… А я йому вірю, – промовила Збірка Казок.

А тим часом Промінчик повернувся додому. У його світлій голівці визрів план, як привернути увагу дітей до бібліотеки. Але для цього потрібно було дочекатися ранку. І, окрилений чудовою ідеєю, Промінчик солодко заснув. Він так міцно спав, що навіть не почув, як прокинулося Сонечко, як почало збирати свої промінці.

Промінець прокинувся останнім, але швидко вмився вранішньою росою, засяяв і разом зі своїми братиками, такими ж промінчиками, злетів у небо, щоб з висоти обігрівати землю і маленьке містечко.

Раптом, на одній із галявин, він побачив гурт дітей. Це були однокласники – Артемко, Стасик, Дениско і Полінка. Уроки вже закінчилися і вони вирішили погратися на майданчику. Спочатку діти бігали, стрибали, а потім сіли на травичку. Хлопці повитягували з кишень мобільні телефони і почали грати в ігри. А Полінка дістала із портфелика книжечку і почала читати. Але на неї ніхто не звернув уваги.

Промінчик уважно стежив за дітьми і подумав, що це зовсім неправильно, коли діти, граючись на чистому повітрі, забувають про каруселі, гірки, пісочниці, гралки-доганялки й починають «п’ялитися» у телефони.

- Треба їх провчити, – хитро посміхнувшись, подумав Промінчик. – Зараз ви побачите, що ігровий майданчик – це не місце для ігор у телефоні, - промовив він і почав реалізовувати свій «підступний» план.

Промінчик відірвався від Сонечка і почав весело стрибати з одного телефона на інший: то в одному девайсі засвітить екран, то в іншому. Хлопчики, граючи в ігри, спочатку почали нервувати, потім сперечатися. Ну а як тут можна бути спокійним, коли на екрані лише промінчики скачуть і зовсім нічого не видно. Та ще й очі почали боліти. Одним словом, щось пішло не так.

Хлопці поклали свої телефони у рюкзаки і підійшли до дівчинки. Їм стало цікаво, що ж вона читає.

- Що читаєш, Полінко? – першим запитав Дениско.

- Така книжка кольорова, і малюнки гарні. Про що вона? – поцікавився Артемко

- Я читаю захопливу пригодницьку книгу «П’ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, - відповіла дівчинка.

- Це, мабуть, про морські пригоди, – почав розмірковувати Стасик. – Я колись фільм по телевізору дивився, «Капітан Немо» називається.

- Правильно, фільм є такий, але створений він за твором Жуля Верна «20 тисяч льє під водою», - засміялася Полінка. – А ви читали цю книгу?

- Ні, - хором відповіли хлопчаки.

- Мама мені хотіла купити, але книга дорого коштує, - сумно відповів Артемко.

- А ви хочете прочитати цю книжку безкоштовно? – запитала хлопчиків Полінка.

- Звичайно хочемо! – відповіли вони. - А як?

- Я просто знаю дуже чудове місце, де є безліч гарних і цікавих книг, які можна не тільки подивитися, а ще й безкоштовно взяти додому почитати, – відповіла дівчинка. - А зветься це місце…

- Знаємо, знаємо! Це – бібліотека! – весело закричали хлопчики. – Гайда туди!

І діти стрімголов побігли до бібліотеки. А Промінчик усміхався їм у слід. Він був задоволений собою, адже виконав обіцянку, яку дав книжечкам.

Сьогодні у бібліотеку прийдуть читачі! Сьогодні у бібліотеці буде свято!

Автор Тетяна Ружанська

30.09.2020

Чотири роки незламності

субота, 21 березня 2026 р.

Всесвітній день казки

20 березня проводиться Всесвітній день казки. Journée Mondiale du Conte виник за ініціативи Швеції в 1991 році. Ці березневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Подія 20 березня - Всесвітній день казки

Ця ідея виникла з чиєїсь фантазії. Можливо, вона з'явилася, як за помахом чарівної палички, у світі, сповненому таємниць, а може — в казковому місці, де створюються чудеса. Сьогодні ця ідея прийшла до нас, і ми почули цей заклик.

З 2004 року світ почав активно святкувати День казки, обираючи кожного року нову тему. Казкарі з усіх куточків земної кулі збираються, щоб разом відзначити чудові історії та книги, що їх містять.

Цього дня мета не лише святкування, але й залучення нової аудиторії до магії казок і читання. За допомогою публічних читань, турів оповідань та інших заходів, ми хочемо передати любов до літератури і зачарувати слухачів. Тому, якщо ви любите книги і хочете відчути атмосферу живого розповідання, не забудьте відзначити цей день у своєму календарі. Адже ми ще не написали останні рядки цієї чудової історії.

Казки – один із головних елементів культури будь-якого народу, один з основних видів усної народної поетичної творчості, чарівний світ фантазії, цікавих пригод та зустрічі з улюбленими героями, які навчають мудрості, виховують у дітей кращі людські риси: добро, справедливість, відвагу та мужність.

Перші казки з’явилися ще у давні часи, коли люди почали розповідати різні історії про своє життя та навколишній світ. Саме вони і стали основою виникнення казок. У давнину казки передавалися усно, але з часом їх почали записувати, щоб зберегти для наступних поколінь.

Відомий вчений Альберт Ейнштейн казав: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони стали ще розумнішими, то читайте їм ще більше казок».

Чи знаєш ти, що в українських народних казках є унікальні персонажі, які не зустрічаються в інших народів:

Дівчинка-семилітка – дитина, яка у віці семи років рятує батька від банкрутства, розгадуючи складні загадки пана.
Пан Коцький – старий, але дуже розумний кіт, якого господар вивів у ліс, але він досить добре влаштував своє життя.
Залізноноса Баба – відьма із залізним носом, який дістає аж до підлоги.
Кобиляча Голова – загадкова, містична істота, яка з’являється невідомо звідки і може нагородити за працьовитість або з’їсти за лінощі.
Івасик-Телесик – хлопчик, що втік від Змія на крилах гусеняти.
Котигорошко – маленький, але надзвичайно сильний хлопчик, який народився з горошини та визволив братів та сестру з полону.
Видимо-Невидимо – невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

У фонді нашої бібліотеки є багато як авторських, так і казок різних народів. Пропонуємо твоїй увазі кілька з них:

Золота карета : буковинські казки / у записах М. Івасюка ; упоряд. О. Івасюк, Г. Івасюк-Криси. — Чернівці : Букрек, 2019. — 205 с. : іл.

Ловіть казку! : фольклор народів Кенії / пер. укр. та упоряд І. Туржанський ; худож.: Б. В. Нґару, О. Ярошенко, А. Андреєва. — Чернівці : Букрек, 2024. — 207 с. : іл.

Майклс Е. Пригоди панни Птіфур / Е. Майклс ; іл. Е. Блок ; пер. з англ. Ю. Шекет ; за ред. Р. Трифонова. — Харків : Жорж, 2024. — 137 с. : іл. — (Художня література).

Ніколлз С. Таємниця у часі / С. Ніколлз ; іл. Р. Дін ; пер. з англ. М. В. Черник. — Харків : Ранок, 2024. — 206 с. : іл. — (Гонитва у часі).

Старовинні українські казки : Побутова казка / іл. С. Варавіна ; упоряд., передм., прим. та адапт. тексту до норм сучас. правопису О. О. Кухаренко. — Харків : Ранок, 2022. — 63 с. : іл.

Всесвітній день казки відзначають у світі 20 березня. Свято, яке виникло за ініціативи Швеції в 1991 році відзначають вже 35 років у всіх куточках світу.

Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.

Казки - це ігрові посібники для дорослих і дітей, що містять у собі сукупність настанов, які описують, зберігають і передають фіксований комплекс дій людини в його побутовій практиці. В них сформульовано інтегральне уявлення народу про сенс успіху людини та способи досягнення такого успіху.

Мистецтво казки полягає в тому, що вона гармонізує людину з навколишнім світом з одного боку, а з іншого - координує її в суспільстві, світі, вигаданому людьми. Казка нівелює страхи навколишнього світу і пояснює встановлену систему взаємних обов'язків і прав світу вигаданого, щоб вони своєю чергою не викликали страхів.

Завітайте до бібліотеки, де на вас чекають чудові казки з усього світу!

А якщо ви справжні поціновувачі казок, запрошуємо перевірити свої знання за посиланнями

https://youtu.be/12nYZtRXIkE

https://youtu.be/OsJlcl2M4uo

https://fb.watch/46foc06Hbo/

середа, 11 березня 2026 р.

14 березня - День Українського добровольця

Щороку 14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Цей день встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

«Саме завдяки учасникам добровольчих батальйонів та формувань, які активно створювались та вирушали в зону воєнного конфлікту, вдалося створити справжню боєздатну армію та не допустити просування ворога далі материковою Україною», – зазначалося у пояснювальній записці до цієї постанови.

14 березня - День добровольця: добірка корисних матеріалів для вчителів (сайт "Знайшов")

День українського добровольця: інформаційні матеріали (УІНП)

Віртуальний меморіал пам'яті загиблих героїв Помічнянської ТГ

Ця дата - 14 березня, - вияв поваги до наших військових, відзначення неймовірної хоробрості чоловіків і жінок, які взяли до рук зброю для захисту держави.

Цей день вибраний неспроста. У 2014 році воїни-добровольці, які були учасниками Самооборони Майдану, вирушили на військовий полігон, розташований у населеному пункті Нові Петрівці. Вони сформували перший в Україні добровольчий батальйон для боїв у рамках АТО.

На жаль, після початку військових дій у 2014 році безліч добровольців віддали найдорожче за Україну - своє життя. Але найбільше воїнів загинуло в період повномасштабної війни.

Не всі знають, але широко відомий полк "Азов" був сформований як добровольчий батальйон у травні 2014 року в місті Маріуполь.

Під час російського збройного вторгнення на схід України добровольчі загони брали участь в оборонних і наступальних операціях. Так, в обороні Донецького аеропорту поряд із спецпризначенцями 3-го окремого полку, бійцями 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних, 93-ї та 72-ї окремих механізованих бригад, 1-ї окремої танкової бригади, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 91-го окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійцями полку Дніпро-1, брали участь і бійці Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інші.

У лютому 2023 року для захисту нашої землі та людей почали формуватися нові штурмові бригади добровольців - "Гвардія наступу".