15 лютого відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав - день пам’яті, шани та вдячності тим, хто виконував військовий обов’язок за межами Батьківщини.
Час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у воєнну форму.
1989 - виведення радянських військ із Афганістану
1989, 15 лютого – завершилося виведення радянських військ із Афганістану. У збройному конфлікті, що тривав майже десятиліття загинули понад 14 тисяч радянських військовослужбовців і щонайменше 200 тисяч афганців – військових та цивільних.
Радянські війська повертаються до СРСР з Афганістану. 1989. Фото: www.dubno-adm.rv.ua.
15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Але в Афганістані залишалися радянські вояки, що потрапили в полон та прикордонники, що прикривали виведення військ. Прикордонні війська КДБ СРСР охороняли радянсько-афганський кордон на території Афганістану до квітня 1989 року.
Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року. За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50183 військовослужбовців. Ще 50100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року. Операція з виведення військ постійно піддавалася атакам з боку моджахедів. За інформацією газети «Вашингтон пост», всього в цей період було вбито 523 радянських солдата. 15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до афганських моджахедів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ та повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року.
Матеріали, що розповідають про трагізм цієї страшної війни і мужність простих солдат
Книги
Алексієвич С. О. Цинкові хлопчики. пер. с рос. Дзвінка Торохтушко, Тетяна Комлик. Харків: Фоліо, 2020. 282 с.
Бондаренко М.М. Афганістан: незгасаючий вогонь війни.Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2016. 256 с.
Згадаймо їх поіменно: світлій пам'яті воїнів Херсонщини, які загинули в Афганістані: нариси / Херсон. обл. орг. УСВА (воїнів-інтернаціоналістів); редкол.: В.Р. Давиденко (авт. нарисів) [та ін.]; худож. оформ. Л.Ю. Слаблюк. Херсон: Косарєв С.І., 2003. 300 с.
Калашников О. Факти та міфи про Афганську війну: історія, політика, пам’ять. Київ: Вид-во Старого Лева, 2017. 448 с.
Кожухарь О.А. Історія Афганської війни 1979-1989 рр. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2009. 328 с.
Спецпроєкти
Афганська війна у цифрах та долях людей. Наші тридцять. Жива історія. Режим доступу: https://90.in.ua/afhanska-viyna
В першій частині проєкту про те, чим та війна була для українців, як правда про Афганістан змусила багатьох радянських громадян розчаруватися у владі, через що пройшли ветерани і їхні родини.
Друга частина - про те, як ветерани Афганістану шукали себе, повертаючись з війни, якими для них були 90-ті, і те, як попри обіцянку не брати до рук зброї - їх змусила зробити це нова війна.
Пивоваров С., Спірін Є. 35 років тому радянські війська пішли з Афганістану: архівний матеріал. Режим доступу: https://babel.ua/texts/76649-33-roki-tomu-radyanski-viyska-pishli-z-afganistanu-zgaduyemo-pro-ostannyu-viynu-radyanskogo-soyuzu-yaka-priskorila-yogo-rozval-u-15-foto. Згадуємо про останню війну Радянського Союзу, яка прискорила його розвал - у 15 фото.
Фільми
Війна в Афганістані. Між моджахедами і комуністами: документальний фільм. The Документаліст. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=io6j_2NZ-2g
Чому вона розпочалася та які мала наслідки. Як тисячі українців були змушені помирати за інтереси чужої імперії. І, зрештою, поговоримо про паралелі, які має бійня в Афганістані та вже сучасна російсько-українська війна.
Війна в Афганістані. Чому СРСР програв? Ми-Україна. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zS_HagIQrPY. Для чого совєти почали цю інтервенцію і чому були вимушені відступити, як сторони сіли за стіл перемовин і чи стала ця війна предметом розгляду у міжнародних судах.
«Ми вас туди не посилали»: документальний фільм. Наші тридцять. Жива історія. Режим доступу: Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=MN9HHuEHLUU. Чотири історії колишніх афганців, які воювали у різні роки. Володимир Вони говорять про свій досвід війни, фізичні та моральні травми і те, чи вдалося їх побороти. Дехто з них уже в сучасній Україні пішов воювати на Донбас, де також воюють їхні сини.
Війна на піску: 15 фільмів та серіалів про Афганістан. Режим доступу: https://kinohata.com.ua/filmi-pro-afganistan.До цієї добірки увійшли найкращі військові фільми про Афганістан, які вийшли на екран за останні роки
.Афганська війна продовжувалася з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року. З 620 тисяч радянських військовослужбовців, які пройшли через Афганістан, 150 тисяч – громадяни України.
В Афганістані загинули 2 572 наших співвітчизників.
З кожним роком історія віддаляє нас від років Афганської війни, але час непідвладний викреслити з нашої пам’яті приклади мужності і вірності синів своєї Батьківщини, які з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської мужності та героїзму.
Від щирого серця бажаємо учасникам цієї події миру, здоров'я, сімейного затишку!
Радянське вторгнення (1979—1989)
Хоча Хафізула Амін був ще більш лівим та прорадянським, його лівацький курс порушував стабільність і контрольованість процесів в країні. У різних районах країни спалахнули локальні антиурядові повстання. У цих умовах Амін кілька разів офіційно просив СРСР надіслати в Афганістан радянські війська для підтримки його режиму. Керівництво КПРС не поспішало задовольнити його прохання, вони вважали заколот Аміна контрреволюцією. Керівників СРСР на чолі з Брежнєвим також дуже дратувало те, що Амін скинув Таракі, не порадившись з ними і не отримавши на це їх дозволу. У грудні 1979 голова КДБ і член Політбюро Ю. В. Андропов надіслав Л. Брежнєву листа, в якому запропонував увести радянські війська в Афганістан, а Аміна ліквідувати та замінити на більш лояльного Бабрака Кармаля. 12 грудня 1979 року «комісія» Політбюро ЦК КПРС у складі Ю. В. Андропова, Д. Ф. Устинова, А. А. Громико та Б. М. Пономарьова натиснула на Брежнєва, і той підписав наказ про введення радянських військ в Афганістан.
«Трійка» радянських керівників, до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов, в умовах надсекретності наказала начальникові Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальникові політуправління армії Єпішеву, начальнику Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступникові начальника Генштабу Ахромеєву підготувати план військової операції. Військовики розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.
10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі (ТуркВО). Крім того, в ТуркВО і Середньоазійському округах мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. З народного господарства передано до збройних сил понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Рішення було ухвалено неповним складом Політбюро. На той час Брежнєву минуло 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громикові — 70.
Початок війни — обмежений контингент
Військове угруповання, яке офіційно називалося Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам під час конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка — Шинданд — Кандагар, Термез — Кундуз — Кабул, Хорог — Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабула, Баграма, Кандагара.
До складу радянського контингенту входили управління 40‑ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.
Етапи
Перебування радянських військ в Афганістані та їхня бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи.
- 1‑й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.
- 2‑й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями й частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил ДРА.
- 3‑й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення постачання зброї і боєприпасів із‑за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків у СРСР.
- 4‑й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ у проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на батьківщину і здійснення повного їх виводу.
Політичне врегулювання
28 липня 1986 року Горбачов у промові під час перебування у Владивостоці оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 року вивести з Афганістану 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою і озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації в СРСР[3].
14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9‑місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримку моджахедів.
Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведено радянські війська. Виведенням військ 40‑ї армії керував останній командувач контингентом генерал‑лейтенант Громов.
За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.
Операція з виведення військ постійно піддавалася атакам з боку моджахедів. За інформацією газети «Вашингтон пост», всього в цей період було вбито 523 радянських солдатів.
15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох держав. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до афганських моджахедів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ і повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року[2][3][4].
Втрати
За уточненими даними, всього у війні радянська армія втратила 14 427 осіб, КДБ — 576 осіб, МВС — 28 осіб загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч осіб. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.
За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими[4][5].
За національним складом втрати склали: росіян — 6 888 ос., українців — 2 378 ос., узбеки — 1 066 ос., білорусів — 723 ос., татари — 442 ос., казахи — 362 ос., туркмени — 263 ос., таджики — 236 ос., азербайджанці — 195 ос., молдовани — 195 ос., чуваші — 125 ос., киргизи — 102 ос., народності Дагестану — 101 ос., башкири — 98 ос., вірмени — 95 ос., грузини — 81 ос., мордва — 66 ос., литовці — 57 ос., марійці — 49 ос., чеченці — 35 ос., осетини — 30 ос., кабардинці — 25 ос., латиші — 23 ос., калмики — 22 ос., удмурти — 22 ос., комі — 16 ос., естонці — 15 ос., інгуші — 12 ос., балкарці — 9 ос., євреї — 7 ос., карели — 6 ос., каракалпаки — 5 ос., тувинці — 4 ос.
За віком втрати склали:
- до 20 років — 8 655 ос. (у тому числі — 2 офіцери);
- 20—25 років — 3 557 ос. (842 офіцери);
- 25—30 років — 878 ос. (640 офіцерів);
- 30—40 років — 573 ос. (396 офіцерів);
- понад 40 років — 170 ос. (99 офіцерів).
За військовими званнями втрати склали:
- офіцерів — 1 979 ос.
- прапорщиків — 691 ос.
- сержантів — 3 166 ос.
- солдатів — 7 879 ос.
- робітників та службовців Радянської армії — 118 ос.
Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих.[6]
Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн осіб.
Участь українців
Через радянсько-афганську війну пройшли понад 160 000 українців — близько 25 % від загального числа радянських військовослужбовців. З них понад 3 тисячі загинули[7], десятки вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.
Поранення отримали понад 8 000 українців (за іншими даними — понад 11 тисяч), з них 4 687 повернулися додому з інвалідністю.
З 72 осіб, відзначених за роки «афганської» війни званням Герой Радянського Союзу, є 11 українців[8].
Солдати-українці, котрі брали участь у війні, прирівняні до учасників бойових дій — особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини — та користуються відпов.ідними державними пільгами, а пам'ятники учасникам війни в Середній Азії не підпали до пунктів Закону про декомунізацію
Війна в Афганістані знайшла відображення в низці кінофільмів:
- Звір (The Beast, США, 1988);
- Рембо III (США, 1988);
- Вантаж 300 (СРСР, 1989);
- Афганський злам (СРСР, Італія, 1991);
- Пешаварський вальс (Росія, 1994);
- 9 рота (Росія, Україна, Фінляндія, 2005);
- Війна Чарлі Вілсона (США, 2007);
Значна частина творчостІ народного артиста України Володимира Коваленка присвячена пісням на афганську тему.
3 лютого 2022 року у Житомирі відкрили виставку «Честь. Відвага. Обов'язок», присвячену воїнам СРСР, що брали участь у Афганській війні. Серед експонатів: особисті речі військових, картини, книжки, газети, листи[10].
Пам'ятники та монументи
.JPG)
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар